Чорнобиль не має минулого часу

ЧОРНОБИЛЬ НЕ МАЄ МИНУЛОГО ЧАСУ

4 клас

Мета: ознайомити учнів із матеріалами про Чорнобильську трагедію, роз-

            крити наслідки трагедії; виховувати любов до свого народу, героїзм,

            мужність, почуття обов’язку перед Батьківщиною.

Обладнання: газетні та журнальні статті, плакати, малюнки, фотографії,

            книжка-саморобка для роботи на уроці для кожної дитини «Дзвони

            Чорнобиля».

ХІД УРОКУ

         Чорнобиль – невеличке українське містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни. Їхали тут, щоб набратися здоров’я, подихати цілющим повітрям. Збирали гриби, ягоди, яких у місцевих лісах було чимало. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить. Здавалося…

Все заснуло в джерелах незвіданих снів

Спить природа і люди на протязі днів.

Тихо підуть вони – навкруги мрії рай,

І, здається, ніколи не з’явиться край.

Це було колись.       (Запис дзвонів)

Та в святій тиші світу лунає враз дзвін,

Щось жахливе віщує зненацька нам він.

Горе, смуток і чорнеє зло –

Ось що звучить в гіркім дзвоні його.

Ніщо не віщувало біди. Стояла тиха весняна ніч. Саме в таку з ночей, 26 квітня 1986 року, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської електростанції велетенське полум’я несподівано розбудило нічну темряву. Сталася пожежа.

Гриб, чорний, горбатий, мов крила злі,

Ніччю зірвався на тілі Землі.

Сонце закрив він – і з’їло сміх,

Падають трупом люди до ніг.

Світло природи, білії крила –

Все це забрала холодна могила,

Серце німіє, плаче душа,

Виразкою смерті вбита вона.

Сторінка 1. Занотуйте у своїх книжечках.

26 квітня 1986 рік. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції.

Вибухнув четвертий енергоблок. Атомна енергія може приносити користь, а може нести смерть. Після вибуху енергоблоку з’являється радіація, яка  опромінила все навкруги. Дерева, квіти, будівлі стали джерелами смертоносної радіації. Постраждали міста і села радіусом 30 км.

Сторінка 2. Занотуйте.

Полісся, Прип’ять, Чорнобиль, Ладижичі, Городчани.

Наша країна вперше зустрілася з такою грізною силою, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю. Ця світова аварія принесла з собою лихо, страждання багатьох поколінь, розруху, смерть.

Сторінка 3. Уважно прочитайте ці прізвища.

Володимир Правик, Віктор Кібенок, Володимир Тишура, Микола Титинок, Микола Ващук, Василь Ігнатенко…

Запишіть. Справжні герої. Подвиг їх безсмертний.

         Ці молоді люди першими стали на перешкоді трагедії, за що й поплатилися власним життям. В цю ніч на зміні було 90 чоловік. Всі до одного з честю виконали свій громадянський обов’язок. Всі вони знаходилися в зоні високої радіації. Вистояли перед жахом, страхіттям, мужньо витримали, бо знали, що це треба. Часу не було думати про себе, вони рятували станцію. Хтось гарно сказав, що світ існує завдяки героям, які несуть його на своїх плечах.

        

 Першими до реактору через декілька секунд прибули пожежні з охорони станції. 23-річний начальник караулу В. Правик.

Коли біда Чорнобильська війнула,

Коли упав наладчик неживим,

Був першим тут начальник караулу

Володя Правик з воїнством своїм.

Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде вогненне покоління,

Ви – як пам'ять у тривожнім світі,

Роду незнищенного коріння.

Лейтенанти – мужність і звитяга,

Від землі ви набирали сили…

Ще далеко десь до саркофага,

Та вогонь життям ви зупинили.

         Володимир взяв на себе обов’язки першого керівника гасіння пожежі, першим пішов у розвідку (висота споруди – 71,2м) і прийняв єдино правильне рішення: відрізати полум’я з боку машинного залу, не допустити його до інших реакторів. У лічені хвилини вирішувалася доля усього комплексу і багатьох людей. І цей молодий лейтенант зробив все, щоб заступити дорогу трагедії. Він – справжній герой, який у найскрутніші хвилини життя не схибив, врятувавши мільйони людей ціною власного життя.

         Подвиг В. Правика і В. Кібенка – безсмертний. Такі, як вони, не вмирають. Бо вмерти за Батьківщину, за свій народ – значить жити вічно. Їм споруджено пам’ятник у Черкаському пожежному інституті  ім. Героїв Чорнобиля.

(Розгляд фото)

Із бідою невідворотною

Знов приходить Чорнобиля день,

Тільки б пам'ять не стала короткою,

Бо розплата байдужих знайде.

Пам'ять болем людським наповнена,

Час з тремтінням вперед іде,

Дзвонять чорні дзвони Чорнобиля,

Входять в душі, серця людей.

         Свічка Поминальна і Свічка Надії… 26 квітня полум’я їхнє в кожному нашому домі зіллється в одне полум’я – Віри.

(Запалюємо свічку пам’яті)

Хвилиною мовчання вшануємо героїв Чорнобиля.

         Під час аварії радіація потрапила в грунт, воду, вітром рознеслася далеко за межі міста. Працювало багато техніки, люди у спецодязі вимірювали приладами радіацію, визначали найбільш небезпечні місця.

Сторінка 4.Уважно розгляньте цей знак. Запишіть:

Радіаційна небезпека.

         У червоному трикутнику – червона крапка. А навкруги – смертоносні крильця. Якщо коли – небудь побачите цей знак – будьте обережні. Пам’ятайте: радіація невидима для ока. Проходячи крізь м’язи, вона руйнує клітини людського організму.

(Розгляд дитячих малюнків)

«Чорнобиль. Квітень 1986»

На малюнку зображено місто Прип’ять, над яким піднялося важке полум’я. Намальовано малюнок чорними фарбами з відблиском червоного. Поєднання цих двох кольорів – символ трагедії, крик, заклик.

«Радіація»

         Страшною і загрозливою є радіація, що випадає на землю чорним дощем. Зобразив чорну хмару, що утворилася над палаючим реактором. А з неї падає чорний дощ. Усе в темних кольорах. Лише за колючим дротом – зелена трава. Зелений колір – любов до життя, радість.

         Жителі міста Прип’яті не відразу зрозуміли що сталося, як це змінить усе їхнє життя. Уявіть, в одну мить вам потрібно покинути все! Все, що ви любили: село, школу, клас, будинок, речі. Люди рятувалися від небезпеки, бігли до автобусів, взявши найнеобхідніше. Тягнулась повільна і довга смужка автобусів з людьми з Чорнобиля.

Побігли люди… Чи ж дубам побігти?

Жить без людей не стали, не змогли,

Так і посохли, заломивши лікті.

Дорога – чорна нитка поміж нас.

В холоднім серці чи знайдуться сили?

Не виконали «Виїхать!» наказ

Лише самотні батьківські могили.

Куди не глянеш – все мов нереальне,

Стоїть край шляху дерево печальне.

Гудуть дроти високовольтних ліній,

Чорніє човен між розквітлих лілій.

Лежить село неначе на картині,

Біліючи хатами по долині.

А в тім селі ні голосу, ні звуку,

І вікна випромінюють розлуку,

І двері навхрест дошками забиті,

І журавлі криничні сумовиті,

І тихий сад біля старої школи,

І дітям в ній не бігати ніколи.

Навколо пустка і печаль біблійна,

Навколо смерть незрима і повільна,

І люди од наглої біди

Пішли із цього краю назавжди.

(Показ слайдів)

Ось що пише Ліна Костенко

Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?

Світку мій білий, яке тут роздолля!

Смуток нащадків – як танець бджоли,

Танець бджоли до безсмертного поля.

Голос криниці, чого ж ти замовк?

Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?

Вікна забиті, і висить замок –

Ржава сережка над кігтиком клямки.

Пісні співати про Чорнобиль – гріх.

Лише молитва здатна передати

Всю глибину вселенської біди,

Що змусила всю Землю застогнати…

Чорнобильська біда. Чорнобильська біда.

Коли отруєні ліси, повітря і вода,

Коли, щоб своїх діток врятувати

Доводиться дім рідний залишати.

         В такі страшні хвилини найбільше проявляється людська сутність. Яка ти людина насправді. Трагедія розставляє усіх на свої місця: добрі, милосердні, співчутливі, чуйні, уважні стають героями, і їх геройство не тільки в тому, що вони перші біля реактора, а й не покинули своє робоче місце. Бездушні, байдужі стають негідниками, боягузами. Ось послухайте.

         Надія працювала телефоністкою. Коли сталася аварія, вона була на зміні. Надя чи не найперша дізналася про біду, що нависла над її містом. Проте вона не залишила своє робоче місце до тих пір, аж поки не втратила свідомість.

 - Як ви думаєте, чи правильно вчинила Надя? Чому саме так?

         В той самий час молода пара не просто втекла з міста, а й залишила в квартирі батька-інваліда. Його евакуювали міліціонери, коли в місті вже нікого не було, помітивши світло в одному з будинків.

 - Які ці люди? Назвіть їхні риси характеру.

Сторінка 5. Прочитайте вислів.

Біда, трагедія… В ці страшні хвилини, години, дні кожен думає не тільки про себе, а намагається допомогти іншим.

(Нехай цей вислів стане правилом життя доброї людини)

Було зруйновано все, навіть гнізда птахів. А журавлі цього не знали, вони поверталися сюди, додому. Д. Павличко писав:

На Чорнобиль журавлі летіли,

З вирію вертались навесні.

Як попелище біле

Розвівалось в рідній стороні.

Там згоріли гнізда і гніздечка,

Поржавіла хвоя і трава.

Журавлина крихітна вервечка

Напиналась, наче тятива.

Не було ні стогону, ні крику,

Тільки пошум виморених крил.

Журавлі несли печаль велику,

Наче тінь невидимих могил.

Не спинились птиці на кордоні,

Де сягає атомна яса.

І дивився батько з-під долоні,

І ридала мати в небеса.

Сторінка 6. Підберіть найвдалішу фарбу до слова «трагедія», замалюйте всю сторінку. Журавлик не замальовується, проявляється білим.

         Так і людська душа: якщо вона добра, то ніяка біда, горе, трагедія не зроблять її злою, чорною. Надіюся, що ваші душі, серця завжди будуть білі, незаплямовані. В скрутну хвилину ви не злякаєтеся, а подасте руку допомоги.

         Минають роки…  А Чорнобиль залишається найболючішою раною. Чорнобильське лихо, наче останнє застереження усьому людству, кожному з нас: бережіть землю, захищайте її.

         Минуло 30 років з того страшного дня, а чорнобильська трагедія й досі хвилює людей: і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від покривдженої землі. Кажуть, час лікує, затягує рани. Неправда. Нічого він не лікує. Просто біль відходить далеко в серце, приживається там, освоюється, і нікуди від нього не дінешся.

Якщо ти віриш у майбутнє,

В його прийдешність, у життя,

Дзвони у дзвони, кричи людям,

Бо більш не буде вороття.

Віддай забуту свіжість травам,

Відмий від бруду всі хмарки,

Відреставруй нам синє небо

І дощ крізь сито проціди.

Хай оживе вода Дніпрова,

Правічні височать дуби,

І хай полин, трава-Чорнобиль

Не стане іменем біди.