День Знань. Слова-вітання першої вчительки

         Складно передати словами цю хвилюючу мить – перший дзвоник!

Сяє сонечко, лунає бадьора музика. Першокласників супроводжує у нелегке шкільне життя вся родина: тато згинається під вагою величезного букету, матуся на ходу перев’язує бантик, раз у раз підносить хусточку до очей схвильована бабуся, бадьориться дідусь.

    Назустріч, лагідно і привітно посміхаючись, виходить перша вчителька. Вона і сама хвилюється. Адже кожен набір – це іспит. Іспит на професіоналізм і людяність, іспит на толерантність.

                                              Слово вчительки

         Цей день обов’язково буває в житті кожної людини. Але буває один єдиний раз. І, можливо, тому він такий хвилюючий. І знову – в перший клас. Переживають першачки, відчуваю тремтливе хвилювання і я. Нові учні, нові батьки…

-         Як воно буде?

-         Які діти прийдуть навчатися?

-         Чи зможу налагодити контакт з дітворою, з батьками?

-         Як сприймуть мене батьки?

-         Ким вони стануть: помічниками чи спостерігачами?

Дитина прийшла у цей світ, щоб нести свою велику місію. Вона має свій

шлях, свої думки. З нетерпінням чекаю зустрічі, вірю в безмежність кожної дитини, зігрію кожного теплом свого серця. Адже нам разом крокувати шкільними стежками, опановувати науку шкільного життя.

Хай з легкої отчої руки

Путь проляже вам у знань країну.

Гордо й впевнено крокуйте, малюки,

Ви для мам і тат – надійна зміна.

ІІ варіант

Слово першої вчительки

      Щороку, коли на вулицях з’являються перші айстри, починаю відчувати хвилювання: незабаром 1 вересня – початок навчального року…

      Нині хвилювання значно сильніше, адже я знову йду в перший клас. Нові учні, нові батьки…Як то воно буде? Чи зумію створити такий класний колектив, яким був попередній клас? Чи зможу налагодити контакт з дітворою, з батьками?

      Але бачу, що хвилююся не тільки я: хвилюється мама, хвилюється тато, гордо поглядаючи на такого уже дорослого малюка, раз у раз підносить хусточку до очей схвильована бабуся. Бадьориться дідусь. І, звичайно, хвилюється новоспечений школярик. Адже від нині для нього починається нове життя – шкільне.

      Яким воно буде? Я запевняю вас, мої маленькі друзі, цікавим, бо тут на вас чекає щось нове і незвідане, бо саме тут ви відчуєте себе такими потрібними у цьому неординарному житті.

      Я візьму у свої руки тремтячі долоньки малюка, зігрію їх теплом свого серця – нам тепер разом крокувати шкільними стежками, опановувати науку шкільного життя.

      Шановні батьки! Ви покладаєте на мене свої надії і сподівання. Знайте, без вашої допомоги я не в силі буду донести до сердець і розуму все те, що ви хочете бачити у своїх дітях. Я закликаю Вас до співпраці! Давайте працювати разом. Давайте будемо толерантними, взаємоввічливими, доброзичливими, терплячими, небайдужими до своїх дітей. Дитина – божа іскра, яка прийшла у цей світ, щоб нести свою велику місію. Вона має свій шлях, свої думки. Вірте в безмежність своєї дитини, допоможіть їй повірити в свої сили. І результат не забариться. Я в цьому впевнена.