Леся Українка - гордість України

Мета уроку: розширити знання учнів  про життя і творчість Лесі Українки;

                     викликати інтерес до проблематики творів поетеси; вчити слу-

                     хати і милуватися художнім словом поезії, продовжувати фор-

                     мувати вміння дітей логічно, послідовно, граматично правильно

                    висловлювати свої думки, збагачувати мову дітей образними

                    висловами, виховувати у дітей любов до поезії Лесі Українки,

                    до рідної землі, дбайливе ставлення до рідної мови.

Обладнання ( ілюстративний матеріал):портрет Лесі Українки, напис, який

                     служитиме девізом уроку: «Я маю в серці те, що не вмирає…»,

                     фотодокументи, виставка книг поетеси.

Тип уроку: урок – взаємонавчання.

ХІД УРОКУ.

Ми сьогодні з вами

Поведемо мову

Про чудову жінку,

Всім людям відому.

Оце перед вами,

У квітах барвінку,

Наша поетеса –

Леся Українка.

Життя і творчість Лесі Українки у документах, фотографіях, ілюстраціях.

( Протягом уроку діти працюють в групах. Кожна група опрацьовувала певний етап біографії поетеси .Свої матеріали кожна група презентує біля дошки і озвучує їх).

         Гортаючи одну за одною сторінки усного журналу, сьогодні ми познайомимося з жінкою незвичайного життя і неперевершеної творчості.

1 сторінка

« Над Україною зійшла зоря і світить крізь віки».

         1871 року на вкраїнському небосхилі спалахнула нова яскрава зірка. 25 лютого на Волині в Новоград-Волинському в родині Косачів народилась дівчинка Лариса (Леся).

         Батько Лесі – Петро Антонович Косач – був людиною освіченою і передовою. Був юристом з селянських питань. За прихильність до селян Петра Антоновича не любили начальники і поміщики.

         Мати Лесі – Ольга Петрівна Косач – українська письменниця з псевдонімом Олена Пчілка. Вона палко кохалася в народному мистецтві: збирала вишивки, пісні, казки.

         У родині Косачів було шестеро дітей: Михайло, Леся, Ольга, Оксана, Микола, Ісидора. З братом Михайлом Леся дружила найбільше, він на півтора року був старший за неї. Разом з ним вони бавилися і розважалися, читали і училися.

         Леся Українка жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками гучними коридорами. Її вчителями були мати та батько. У школі не вчили зовсім української мови, а батьки вважали, що діти повинні навчатися рідною мовою.

         Грамоти навчилася Леся дуже рано. Коли їй було 4 роки, вона вже читала, а через рік вже самостійно писала коротенькі листи до бабусі. У 6 років Леся майстерно вишивала. Любила читати, малювати, грати на фортепіано, допомагати по господарству, бавитися з молодшими, співати, мережити.

2 сторінка  

« Перші проби пера».

         Дівчинку вражала бідність селян, селянських дітей, з якими вона дружила. Вони були неписьменні. Це дивувало Лесю і вона вчила їх грамоти.

Дівчинка була доброю дитиною. Їй хотілося захистити зайченя від вовка, квітку від негоди, подружку від хвороби, людину від зла. Несправедливість, неправда, обурювали дівчину. Коли їй було 9 років, несподівано для неї у Петербурзі заарештували тьотю Елю. Тяжко Леся пережила цю звістку. Саме тоді і написала свій перший вірш «Надія», який і присвятила своїй тьоті.

-         Послухайте цей вірш.

«Надія»

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро

Там жити чи вмерти – мені все одно.

Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки.

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

        Дуже любила Леся бувати на ярмарках, спостерігати народні свята і обряди. 1881 року, коли їй було 10 років, у Луцьку Леся пішла на річку Стир подивитися, як святять воду. Дівчинка так захопилася, що не відчула, Як замочила ноги в крижаній воді. З того часу вона хворіла невиліковною хворобою – туберкульозом кісток.

        Іноді цілий місяць доводилося лежати в гіпсі, а страшний біль пронизував все тіло Лесі, але дівчина терпіла і змушувала себе читати, писати і просто гратися. Ось як вона про це писала:

«Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

Та хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

«Що болить?» - мене питали,

Але я не признавалась-

Я була малою горда,

Щоб не плакать, я сміялась.

         Коли Лесі було 13 років, у неї назбиралося вже кілька віршів, які опублікували в журналі «Дзвіночок» з красивим підписом – Леся Українка. Чому Українка? Та тому, що в сімї панували українські звичаї.

-         Послухайте вірш «Конвалія».

Росла в гаю конвалія

Під дубом високим,

Захищалась від негоди

Під віттям широким.

Та недовго навтішалась

Конвалія біла, –

І їй рука чоловіча

Віку вкоротила.

Ой, понесли конвалію

У високу залу,

Понесла її з собою

Панночка до балу…».

         Що інтенсивніше наступала хвороба, то непоборнішим ставав дух, незламнішою була воля й жадоба до життя. У 19 років вона пише вірш «Без надії таки сподіваюсь…».

Ні, я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!»

     Леся знала, що життя її буде тяжким і , можливо, досить коротким. Тому поставила перед собою мету: йти тільки вперед.

  

3 сторінка

«У дитячому крузі».

    Із другої половини 80-х років  родина Косачів проживає у Києві. Там вони познайомились із  родиною Старицького, Лисенка, товаришувала Леся з Ольгою Кобилянською.

    Інтереси Лесі Українки були різноманітними: поезія, драматургія, проза, історія, фольклор. У цей час Леся почала вивчати німецьку, французьку, грецьку і латинську мови. Пізніше вивчила англійську, італійську, польську, болгарську та іспанську. На той час Леся була одним із кращих перекладачів.

    Із 1884-1891р. поетеса написала збірку віршів для дітей «У дитячому крузі».

-         Послухайте ці вірші.(Діти декламують вірші).

  

4Сторінка

«Сім струн».

        Протягом усього життя Леся співала. В неї є багато віршів, які перетворюються на спів. Тому і одну із збірок вона назвала «Сім струн». Друзі-композитори клали її вірші на музику.

-         Послухайте у виконанні Тані Гнатів «Колискову»,яку написала Леся Українка.

Місяць яснесенький

Промінь тихесенький

Кинув до нас.

Спи, мій малесенький!

Пізній-бо час.

Любо ти спатимеш,

Поки не знатимеш,

Що то печаль;

Хутко прийматимеш

лихо та жаль.

Сором хилитися,

Долі коритися:

Час твій прийде

З долею битися –

Сон пропаде…Місяць яснесенький

Промінь тихесенький

Кинув до нас…

Спи, мій малесенький.

Поки є час!

Дуже любила поетеса грати на фортепіано. Але через хворобу змушена була відказатися від гри. З тугою в серці вона пише свого вірша.

Мій давній друже.

Мушу з тобою.

Розстатися надовго…

Жаль мені!

З тобою звикла я

Ділитися журбою,

Сповідувать думки

Веселі і сумні.

Леся писала: «Мені часом здається, що з мене вийшов би далеко кращий музикант, ніж поет, та тільки біда, що натура втяла мені кепський жарт…».

         Лесине життя – це пісня, пісня весела і сумна, спокійна і тривожна, вічна і невмируща.

  

5 сторінка

Хотілося б так заридати, щоб зорі почули».

         Через хворобу Леся не могла жити лише в Києві. Постійно їздила на лікування в Крим, Одесу, на Полтавщину, Італію, Німеччину, а наприкінці життя – в Єгипет та на Кавказ. Але завжди тужила за рідним краєм, згадувала його, присвячувала вірші.

         У серпні 1907 року Лариса Петрівна одружилася з Климентином Васильовичем Квіткою. Це вчений-музикознавець. Збирав та вивчав народне музичне мистецтво. Він супроводжував дружину під час поїздок на лікування. Робив усе, щоб полегшити Лесине трудне життя.

         Здоров’я погіршувалось. В останні роки працювала з особливим напруженням, поспішала, хотіла встигнути якнайбільше сказати людям.

         У1911 році буквально за кілька днів написала драму «Лісова пісня», яку ви будете вивчати в старших класах. До останньої хвилини не залишала вона своєї єдиної зброї.

6 сторінка

«Леся Українка – гордість України».

         Померла Леся Українка в Грузії 1913 року. Тіло перевезли до Києва. Похована поетеса на Байковому кладовищі.

         Вона прожила всього 42 роки, які були мужньою боротьбою з важкою хворобою за кожен день життя.

         Ім’я Лесі Українки – то гордість України. Ми завжди пишаємось нею. Її творче життя – найкращий приклад для сучасних і майбутніх поколінь.

 В знак пошани у багатьох містах їй поставлено пам’ятники, створено музеї.

Бо такий  величний вогонь перестав горіти, такий високий і тонкий інтелект перестав жити, думати, працювати.

7 сторінка

«До Лесиного віночка ».

         Щиро любила Леся землю, природу України. Кожне деревце, квітку, травинку вважала молодшими братами і сестрами. Квіти милували око Лесі в радості і в горі. Вона плела з них вінки і прикрашала голову. Вінок має магічну силу. Захищає дівчину, знімає біль, береже волосся.

Вчитель. У мене в руках вінок. Вінок з улюблених Лесиних квітів.

У віночку цьому – квіти волошкові,

Нескореності й стійкості печать.

Хворобі злій ти не скорилась, Лесю,

Навчила всіх крізь сльози ти співать.

Ромашки – квіти миру і кохання

Ми не забули вплести теж сюди.

Мир і кохання – ради них жила ти,

Це те, до чого прагнула завжди.

Мак – символ печалі і туги. Ми сумуємо за тобою, Лесю.

Учениця 1. Я вплету до віночка барвінок. Це одна з найулюбленіших квіток українського народу. Любила цю квітку і Леся. Навіть вірш написала про нього.

Учениця 2. А я вплету у вінок конвалію. Це символ оновлення, вірності, ніжності, чарівності. Саме такою була Леся. Свій перший вірш назвала «Конвалія».

Учениця 3. Дика рожа – символ краси, гордості, недоторканості. Я його також вплету у Лесин вінок.

Учениця 4. А я вплету незабудки – квіти вірності і постійності. Ми не забудемо тебе, Лесю.

         

Ну от і закінчився наш урок. Таким важким і непростим був життєвий і творчий шлях Лесі Українки. Вона є однією з найяскравіших зірок у сузір’ї письменників.