Мета уроку: розширити
знання учнів про життя і творчість Лесі Українки;
викликати інтерес до проблематики творів поетеси; вчити слу-
хати і милуватися художнім словом поезії, продовжувати фор-
мувати вміння дітей логічно, послідовно, граматично правильно
висловлювати свої думки, збагачувати мову дітей образними
висловами, виховувати у дітей любов до поезії Лесі Українки,
до рідної землі, дбайливе ставлення до рідної мови.
Обладнання ( ілюстративний матеріал):портрет Лесі
Українки, напис, який
служитиме девізом уроку: «Я маю в серці те, що не вмирає…»,
фотодокументи, виставка книг поетеси.
Тип уроку: урок – взаємонавчання.
ХІД УРОКУ.
Ми сьогодні з
вами
Поведемо мову
Про чудову
жінку,
Всім людям
відому.
Оце перед вами,
У квітах
барвінку,
Наша поетеса –
Леся Українка.
Життя і творчість Лесі Українки у
документах, фотографіях, ілюстраціях.
( Протягом уроку діти працюють в групах.
Кожна група опрацьовувала певний етап біографії поетеси .Свої матеріали кожна
група презентує біля дошки і озвучує їх).
Гортаючи одну за одною сторінки усного журналу, сьогодні ми познайомимося з
жінкою незвичайного життя і неперевершеної творчості.
1 сторінка
« Над
Україною зійшла зоря і світить крізь віки».
1871 року на вкраїнському небосхилі спалахнула нова яскрава зірка. 25 лютого на
Волині в Новоград-Волинському в родині Косачів народилась дівчинка Лариса
(Леся).
Батько Лесі – Петро Антонович Косач – був людиною освіченою і передовою. Був
юристом з селянських питань. За прихильність до селян Петра Антоновича не любили
начальники і поміщики.
Мати Лесі – Ольга Петрівна Косач – українська письменниця з псевдонімом Олена
Пчілка. Вона палко кохалася в народному мистецтві: збирала вишивки, пісні,
казки.
У родині Косачів було шестеро дітей: Михайло, Леся, Ольга, Оксана, Микола,
Ісидора. З братом Михайлом Леся дружила найбільше, він на півтора року був
старший за неї. Разом з ним вони бавилися і розважалися, читали і училися.
Леся Українка жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля
дошки, не бігала з ровесниками гучними коридорами. Її вчителями були мати та
батько. У школі не вчили зовсім української мови, а батьки вважали, що діти
повинні навчатися рідною мовою.
Грамоти навчилася Леся дуже рано. Коли їй було 4 роки, вона вже читала, а через
рік вже самостійно писала коротенькі листи до бабусі. У 6 років Леся майстерно
вишивала. Любила читати, малювати, грати на фортепіано, допомагати по
господарству, бавитися з молодшими, співати, мережити.
2 сторінка
« Перші проби
пера».
Дівчинку вражала бідність селян, селянських дітей, з якими вона дружила. Вони
були неписьменні. Це дивувало Лесю і вона вчила їх грамоти.
Дівчинка була доброю дитиною. Їй
хотілося захистити зайченя від вовка, квітку від негоди, подружку від хвороби,
людину від зла. Несправедливість, неправда, обурювали дівчину. Коли їй було 9
років, несподівано для неї у Петербурзі заарештували тьотю Елю. Тяжко Леся
пережила цю звістку. Саме тоді і написала свій перший вірш «Надія», який і присвятила
своїй тьоті.
- Послухайте цей вірш.
«Надія»
Ні долі, ні волі
у мене нема,
Зосталася тільки
надія одна.
Надія вернутись
ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз
на рідну країну,
Поглянути ще раз
на синій Дніпро
Там жити чи
вмерти – мені все одно.
Поглянути ще раз
на степ, могилки,
Востаннє згадати
палкії гадки.
Ні долі, ні волі
у мене нема,
Зосталася тільки
надія одна.
Дуже любила Леся бувати на ярмарках, спостерігати народні свята і обряди. 1881
року, коли їй було 10 років, у Луцьку Леся пішла на річку Стир подивитися, як
святять воду. Дівчинка так захопилася, що не відчула, Як замочила ноги в
крижаній воді. З того часу вона хворіла невиліковною хворобою – туберкульозом
кісток.
Іноді цілий місяць доводилося лежати в гіпсі, а страшний біль пронизував все
тіло Лесі, але дівчина терпіла і змушувала себе читати, писати і просто
гратися. Ось як вона про це писала:
«Як дитиною,
бувало,
Упаду собі на
лихо,
Та хоч в серце
біль доходив,
Я собі вставала
тихо.
«Що болить?» -
мене питали,
Але я не
признавалась-
Я була малою
горда,
Щоб не плакать,
я сміялась.
Коли Лесі було 13 років, у неї назбиралося вже кілька віршів, які опублікували
в журналі «Дзвіночок» з красивим підписом – Леся Українка. Чому Українка? Та
тому, що в сімї панували українські звичаї.
- Послухайте вірш «Конвалія».
Росла в гаю
конвалія
Під дубом
високим,
Захищалась від
негоди
Під віттям
широким.
Та недовго
навтішалась
Конвалія біла, –
І їй рука
чоловіча
Віку вкоротила.
Ой, понесли
конвалію
У високу залу,
Понесла її з
собою
Панночка до
балу…».
Що
інтенсивніше наступала хвороба, то непоборнішим ставав дух, незламнішою була
воля й жадоба до життя. У 19 років вона пише вірш «Без надії таки сподіваюсь…».
Ні, я буду крізь
сльози сміятись,
Серед лиха
співати пісні,
Без надії таки
сподіватись,
Жити хочу! Геть
думи сумні!»
Леся знала, що
життя її буде тяжким і , можливо, досить коротким. Тому поставила перед собою
мету: йти тільки вперед.
3 сторінка
«У дитячому
крузі».
Із другої половини
80-х років родина Косачів проживає у Києві. Там вони познайомились
із родиною Старицького, Лисенка, товаришувала Леся з Ольгою Кобилянською.
Інтереси Лесі
Українки були різноманітними: поезія, драматургія, проза, історія, фольклор. У
цей час Леся почала вивчати німецьку, французьку, грецьку і латинську мови.
Пізніше вивчила англійську, італійську, польську, болгарську та іспанську. На
той час Леся була одним із кращих перекладачів.
Із 1884-1891р.
поетеса написала збірку віршів для дітей «У дитячому крузі».
- Послухайте ці вірші.(Діти
декламують вірші).
4Сторінка
«Сім струн».
Протягом усього життя Леся співала. В неї є багато віршів, які перетворюються
на спів. Тому і одну із збірок вона назвала «Сім струн». Друзі-композитори
клали її вірші на музику.
- Послухайте у виконанні Тані Гнатів
«Колискову»,яку написала Леся Українка.
Місяць
яснесенький
Промінь
тихесенький
Кинув до нас.
Спи, мій
малесенький!
Пізній-бо час.
Любо ти
спатимеш,
Поки не
знатимеш,
Що то печаль;
Хутко
прийматимеш
лихо та жаль.
Сором хилитися,
Долі коритися:
Час твій прийде
З долею битися –
Сон
пропаде…Місяць яснесенький
Промінь
тихесенький
Кинув до нас…
Спи, мій
малесенький.
Поки є час!
Дуже любила поетеса грати на фортепіано.
Але через хворобу змушена була відказатися від гри. З тугою в серці вона пише
свого вірша.
Мій давній
друже.
Мушу з тобою.
Розстатися
надовго…
Жаль мені!
З тобою звикла я
Ділитися журбою,
Сповідувать
думки
Веселі і сумні.
Леся писала: «Мені часом здається, що з
мене вийшов би далеко кращий музикант, ніж поет, та тільки біда, що натура
втяла мені кепський жарт…».
Лесине життя – це пісня, пісня весела і сумна, спокійна і тривожна, вічна і
невмируща.
5 сторінка
Хотілося б
так заридати, щоб зорі почули».
Через хворобу Леся не могла жити лише в Києві. Постійно їздила на лікування в
Крим, Одесу, на Полтавщину, Італію, Німеччину, а наприкінці життя – в Єгипет та
на Кавказ. Але завжди тужила за рідним краєм, згадувала його, присвячувала
вірші.
У серпні 1907 року Лариса Петрівна одружилася з Климентином Васильовичем
Квіткою. Це вчений-музикознавець. Збирав та вивчав народне музичне мистецтво.
Він супроводжував дружину під час поїздок на лікування. Робив усе, щоб
полегшити Лесине трудне життя.
Здоров’я погіршувалось. В останні роки працювала з особливим напруженням,
поспішала, хотіла встигнути якнайбільше сказати людям.
У1911 році буквально за кілька днів написала драму «Лісова пісня», яку ви
будете вивчати в старших класах. До останньої хвилини не залишала вона своєї
єдиної зброї.
6 сторінка
«Леся
Українка – гордість України».
Померла Леся Українка в Грузії 1913 року. Тіло перевезли до Києва. Похована
поетеса на Байковому кладовищі.
Вона прожила всього 42 роки, які були мужньою боротьбою з важкою хворобою за
кожен день життя.
Ім’я Лесі Українки – то гордість України. Ми завжди пишаємось нею. Її творче
життя – найкращий приклад для сучасних і майбутніх поколінь.
В знак пошани у багатьох містах їй
поставлено пам’ятники, створено музеї.
Бо такий величний вогонь перестав
горіти, такий високий і тонкий інтелект перестав жити, думати, працювати.
7 сторінка
«До Лесиного
віночка ».
Щиро любила Леся землю, природу України. Кожне деревце, квітку, травинку
вважала молодшими братами і сестрами. Квіти милували око Лесі в радості і в
горі. Вона плела з них вінки і прикрашала голову. Вінок має магічну силу.
Захищає дівчину, знімає біль, береже волосся.
Вчитель. У мене в руках вінок. Вінок з улюблених Лесиних квітів.
У віночку цьому
– квіти волошкові,
Нескореності й
стійкості печать.
Хворобі злій ти
не скорилась, Лесю,
Навчила всіх
крізь сльози ти співать.
Ромашки – квіти
миру і кохання
Ми не забули
вплести теж сюди.
Мир і кохання –
ради них жила ти,
Це те, до чого
прагнула завжди.
Мак – символ печалі і туги. Ми сумуємо
за тобою, Лесю.
Учениця 1. Я вплету до віночка барвінок. Це одна з найулюбленіших
квіток українського народу. Любила цю квітку і Леся. Навіть вірш написала про
нього.
Учениця 2. А я вплету у вінок конвалію. Це символ оновлення,
вірності, ніжності, чарівності. Саме такою була Леся. Свій перший вірш назвала
«Конвалія».
Учениця 3. Дика рожа – символ краси, гордості,
недоторканості. Я його також вплету у Лесин вінок.
Учениця 4. А я вплету незабудки – квіти вірності і постійності. Ми
не забудемо тебе, Лесю.
Ну
от і закінчився наш урок. Таким важким і непростим був життєвий і творчий шлях
Лесі Українки. Вона є однією з найяскравіших зірок у сузір’ї письменників.
Немає коментарів:
Дописати коментар