Іван Франко - то гордість і окраса свого народу і землі

Мета: ознайомити учнів з життям і творчістю І. Я. Франка; активізувати

            читацьку пам'ять учнів. Вчити учнів характеризувати дійових осіб твору;

            розвивати спостережливість. Виховувати людину-патріота, людину-борця.

 Обладнання: портрет  І. Франка, виставка творів письменника,

             ілюстрація до них.

 Тип уроку: урок-свято.

Хід уроку

Книги – морська глибина. Хто в них

пірне аж до дна, той хоч і труду

мав досить, дивнії перли виносить».

( І. Франко).

Вчитель. Ще один геній, ще одна постать, життєвий і творчий шлях якого не можна оминути.

         Подивіться уважно на цей портрет. «Невеликий, хоч і сильний мужчина. Високе чоло, сірі, трохи холодні очі, енергійно зачернена борода. Рудувате волосся непокірно пнеться, вуса стирчать. Скромно одягнений, тихий і непомітний, поки мовить. А заговорить – і вас здивує…» (М. Коцюбинський).

         Учень. У селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Галичині 27 серпня 1856 року в родині старого Яця з гори, відомого коваля на всю округу, народився ясноокий хлопчик. Іван виростав розумною допитливою дитиною. Хлоп’я цілими днями бігало полем, луками. Його цікавило все: чому сонце маленьке, коли казали, що воно велике? Чому людина чує вухами, а бачить очима? Про що шепоче листя на осиці? Про що розмовляють між собою лісові звірі?

Франко-хлопчик. Маленький хутір серед нив і лук

На горбику над річкою шумною –

Отам я в простій хаті жив,

І самота, і сум жили зі мною…

Учень. Був хлопчик працьовитим, залюбки допомагав батькам у господарстві – згрібати сіно, звозити хліб з поля, пасти худобу. Був добрим і товариським, мав багато друзів серед ровесників, з ними бігав до річки купатися, ловив руками рибу. Улюбленим місцем малого Івася стала батькова кузня, що стояла на околиці села понад шляхом.

Учень.

У долині село лежить,

Понад селом туман дрижить,

А на горбі край села

Стоїть кузня немала.

А в тій кузні коваль клепле,

А в коваля серце тепле,

А він клепле та й співа,

Всіх до кузні іззива.

«Ходіть, люди, з хат, із поля!

Тут кується краща доля.

Ходіть, люди, порану,

Вибивайтесь з туману!»

Та тумани хитаються,

Понад селом згущаються,

Розляглися по полях,

Щоб затьмити людям шлях.

Щоб закрити їм стежини

Ті, що вгору йдуть з долини,

В тую кузню, де кують

Ясну зброю замість пут.

Учитель. Пригадали, цей вірш ми читали. Він є у наших читанках.

Франко-хлопчик. На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь… Се огонь з кузні мойого батька. І мені здається, що він не погас і досі.

Учень. На шостому році життя Івася віддали до школи в сусіднє село Ясеницю Сільну, звідки родом була його мати. Після двох років навчання батько відвіз хлопчика за 12 км до Дрогобича, до «нормальної» німецької школи при монастирі…

Про своє навчання розповів згодом Іван Франко у своїх оповіданнях «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Отець-гуморист».

Учень. Коли Іванкові було 9 років, помер батько. В осиротілу сімю прийшов вітчим – добрий, працьовитий чоловік. Саме він дав можливість Іванові учитися далі – в Дрогобицькій гімназії, Львівському університеті. Протягом усіх років навчання хлопець був одним з найкращих учнів. Жадібно читав усе, що потрапляло йому під руку, на нужденні копійки купував книжки. На закінчення гімназії в його бібліотеці було понад 600 книжок.

Учитель. Іван Франко не тільки багато читав. Він записував у зошит материні пісні, розпитував старших людей. Так у його записах налічувалося біля 800 пісень. Співав і сам Франко у товаристві Миколи Лисенка, Лесі Українки. Голос його був простий і приємний. Багато віршів Івана Франка покладено на музику. Серед них «Ой ти, дівчино», «Червона калино, чого в лузі гнешся».

Франко-хлопчик. Тямлю як нині: малим ще хлопчиною

В мамині пісні заслухувавсь я;

Пісні ті стали красою єдиною

Бідного мого тяжкого життя.

Учні співають пісню «Червона калино, чого в лузі гнешся?» (муз. Б. Янівського,

сл. І. Франка).

Червона калино, чого в лузі гнешся?

Чого в лузі гнешся?

Чи світла не любиш, до сонця не пнешся?

До сонця не пнешся?

Чи жаль тобі цвіту на радощі світу?

На радощі світу.

Чи бурі боїшся, чи грому з блакиту?

Чи грому з блакиту?

Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,

Не страшно і грому.

І світло люблю я, купаюся в ньому,

Купаюся в ньому.

Та вгору не пнуся, бо сили не маю,

Бо сили не маю.

Червоні ягідки додолу схиляю,

Додолу схиляю.

Я вгору не пнуся, я дубам не пара,

Я дубам не пара.

Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,

Отінив, як хмара.

Учень. Життя Франка було сповнене турботами, переживаннями… Поет переживав і ув’язнення, і голод, і безгрошів’я, і непорозуміння, і людську погорду. Та він писав оповідання, вірші, багато перекладав, разом з товаришами видавав журнал.

Учитель. Тричі арештовували Франка. Другий арешт зашкодив його особистому життю. Втратив кохану дівчину, якій батьки заборонили зустрічатися з ним. Душевні переживання надихнули поета до написання любовних віршів, які вийшли збіркою «Зів’яле листя».

         Пізніше Іван Франко у Києві познайомився з Ольгою Хоружинською, з якою одружився. Важким було життя поета: постійно проводилися обшуки, перевіряли листування, заборонили видавництво журналу»Друг». І це не зламало поета, продовжував писати.

Франко-дорослий. А як поет – без перепони

Я стежу творчості закони;

З них повстають мої ідеї –

Найкращий скарб душі моєї.

Творю я їх не для шаноби;

Не руш, коли не до вподоби.

Вчитель. У сімї  було четверо дітей. Дуже любив їх Іван Франко. Для них він писав казки, завжди друзі заставали його за роботою. Навіть, бувало, писав, тримаючи на колінах своїх синів. Це для них була написана збірка «Коли ще звірі говорили».

Учень. Любив Франко й дітей без міри,

Для них мав серце дружнє, щире,

Писав для них казки чудові

Про Лиса хитрого в діброві.,

Про звірів – пса, кота, бурмила,

Що наче люди говорили.

         Отак Франко про діток дбав,

         То усміхавсь, то жартував.

         А все навчав, як чесно жити,

         Як правді та добру служити.

Франко-дорослий. Не тим цікава байка, що говорить неправду, а тим, що під лушпиною тої неправди криє звичайно велику правду. Говорячи ніби про звірів, вона одною бровою підморгує на людей.

Огляд дитячих малюнків.

Літературна гра «З якого твору?»

(За малюнками діти відгадують назву твору).

Визначення найкращих.

Тести «Чи уважно я читав твори І. Франка».

Відповіді сигналізують сигнальними картками.

1.     У рака вуса довші за ноги. (Так)

2.     Підкову міг загубити їжак. (Ні)

3.     Казки вміщені в збірку «Колись давно сміялись звірі». (Ні)

4.     Журавель не пригостив лисички нічим, прогнав її. (Ні)

5.     Осел був синій-синій, дивний і страшний, з препоганим запахом, вкритий не то лускою, не то якимось колючими гудзами. (Ні)

6.     Професор назвав Гриця «туманом вісімнадцятим». (Так)

7.     Про науку розповідають оповідання «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Отець-гуморист». (Так)

8.     Лисицю перехитрив, обдурив рак. (Так)

9.     Лис Микита піклувався про слабких і хворих звірят. (Ні)

10.                       П’ять разів ходила Лисичка кумувати. (Ні)

Визначаю переможця.

Коли ще звірі говорили. Інсценізація.

Діти. Ой, ховаймося! Он іде якийсь чоловік з вовком!

Чоловік. Стривайте, добродії, розсудіть нас.

Діти. А що трапилось?

Чоловік. Та ось врятував я вовка від вірної смерті, а він хоче мене з’їсти! Хто з нас правий? Як ви думаєте?

Вчитель. Схожа пригода описана в казці Івана Франка. Давайте прочитаємо і знайдемо правильну відповідь.

Самостійне читання казки учнями. «Як Лисиця сама себе перехитрила».

Робота над усвідомленням змісту прочитаного.

-         Кого зустрів чоловік?

-         Що порадила Кобила?

-         Що порадив Собака?

-         Яку пораду дала Лисичка?

-         Прочитайте, як розмовляла Лисичка сама з собою.

-         Що сталося з Лисицею?

-         А що порадили б ви?

Вчитель. Скромно жила родина Франка. Хворіла дружина, пізніше захворів сам Франко. Загострюється хвороба рук, не може писати. Далі – помирає син Андрій. У важкі хвилини життя біля ліжка І. Франка чергує університетська молодь. Помер Іван Франко 28 травня 1916 року. 50 держав світу надіслали телеграми співчуття. Похований Франко на Личаківському цвинтарі, де встановили пам’ятник. Скульптор зобразив на граніті Каменяра, бо так називали Франка.  Розбиваючи гранітну скелю, символізує щастя і волю.

         Наш народ глибоко шанує Франка. На його честь названі вулиці, в багатьох містах встановлено пам’ятники, його іменем названо львівський університет, місто носить його ім’я, Київський театр також названо на його честь.

Перегляд презентації.

Розгадування кросворду. (див. додаток 1).

 (Робота в групах).

Вчитель. Прочитайте ключові слова, які утворилися по вертикалі.

-         (Каменяр, пророк, геній.)

-          Саме так ми називаємо І. Франка.

Учень. Всього себе на службу дав

Вітчизні любій, дорогій.

За те була йому пошана:

Народ назвав Франка Івана

Провідником-Каменярем,

Що безупинно день за днем

У бурю, дощ і непогоду

Ламає молотом граніт.

І для невільного народу

Будує шлях у кращий світ.

Учень. Франко – то гордість і окраса

Свого народу і землі.

Він мов молодший брат Тараса,

Обидва – волі ковалі.

Він просвітив: недоля жерла

І ще сьогодні нас жере.

Та Україна ще не вмерла

І вже ніколи не умре.